Українська благодійність за роки повномасштабної війни пройшла шлях від термінових зборів на конкретні потреби до масштабних програм, розрахованих на місяці та роки. Якщо у 2022 році головним завданням часто було якнайшвидше закрити запит на медикаменти, транспорт, спорядження чи гуманітарну допомогу, то сьогодні дедалі більше фондів працюють як повноцінні організації з довгостроковими стратегіями, партнерствами та системою оцінки результатів.
Про всі деталі – читайте в матеріалі Finteco.
Ця зміна добре помітна на прикладі найбільших українських благодійних організацій.
Від екстрених зборів до великих проєктів
Одним із прикладів трансформації став Благодійний фонд Сергія Притули. Організація, яка ще до повномасштабної війни працювала у соціальному та гуманітарному напрямі, після 24 лютого 2022 року значно масштабувала допомогу Силам оборони та цивільному населенню.
Сьогодні фонд працює не лише з окремими запитами, а й за структурованою системою. Заявки від громад та установ верифікуються, потреби прифронтових і деокупованих територій аналізуються, після чого визначаються пріоритети. Далі фонд організовує фінансування, закупівлі та логістику. Таким чином, донат перетворюється на частину більшого проєкту, а не просто на разову передачу допомоги.
Цей підхід важливий ще й тому, що потреби під час війни змінюються. Якщо на одному етапі громаді необхідні базові речі, то згодом актуальними стають відновлення, підтримка місцевої інфраструктури або допомога людям, які повертаються додому.
MK Foundation: модель благодійності за рахунок приватного капіталу
Інший приклад демонструє MK Foundation, засновником якого є український підприємець та інвестор Максим Кріппа. Фонд працює за моделлю приватної благодійності: він не будує свою діяльність на публічних донатах, а фінансується коштом засновника. Організація була створена у 2022 році та зосередилася на практичній допомозі, зокрема гуманітарних і безпекових проєктах.
Цей приклад показує, що в Україні формується окремий напрям філантропії, коли великий бізнес або приватний інвестор бере на себе фінансування довгострокових соціальних проєктів. У такій моделі благодійність стає частиною відповідальності власника бізнесу та передбачає не просто виділення грошей, а організацію всього процесу від визначення потреби до реалізації проєкту.
Для українського суспільства це важлива тенденція, адже приватний капітал може швидко спрямовувати значні ресурси туди, де вони потрібні найбільше.
Фонд Ріната Ахметова: допомога як система програм
Ще один приклад системної благодійності демонструє Фонд Ріната Ахметова. Організація працює не в межах одного виду допомоги, а має окремі довгострокові програми. Серед них "Рінат Ахметов. Порятунок життів", "Рінат Ахметов. Допоможемо", "Рінат Ахметов. Дітям" та програма "Вдома".
Фонд також має механізм звернення по допомогу, коли людина може подати заявку та описати власну ситуацію. Це вже принципово інший формат порівняно з разовим розподілом гуманітарної допомоги.
Показовим є і напрям підтримки захисників та захисниць Маріуполя. За даними самого фонду, житло отримали 390 захисників і захисниць Маріуполя.
Тобто благодійність у цьому випадку охоплює не лише момент кризи, а й подальше життя людини після пережитого.
Чому українські фонди змінюються
Головна причина трансформації проста: масштаб проблем, які принесла війна, неможливо вирішити виключно одноразовими зборами.
Мільйони українців потребують допомоги у різних формах. Комусь необхідне житло, комусь медична чи психологічна підтримка, громадам потрібне відновлення, а військовим підрозділам постійно потрібні ресурси для виконання завдань.
Тому фонди поступово переймають підходи, характерні для великих організацій та бізнесу. Вони планують бюджети, формують окремі програми, працюють із партнерами, перевіряють запити та звітують про результати.
Змінюється і сам донор. Люди дедалі частіше хочуть розуміти не тільки те, кому вони переказують гроші, а й що конкретно відбудеться після переказу. Це стимулює фонди бути прозорішими та пояснювати результати своєї роботи.
Якою стане благодійність після війни
Ймовірно, українська благодійність уже не повернеться до довоєнної моделі. Навіть після завершення активних бойових дій залишаться масштабні потреби у відновленні житла, реабілітації, підтримці ветеранів, дітей та людей, які втратили домівки.
Саме тому сьогодні формується нова культура благодійності. Поруч із традиційними волонтерськими зборами розвиваються професійні фонди, приватна філантропія та великі партнерські програми.
Приклади Фонду Сергія Притули, MK Foundation та Фонду Ріната Ахметова показують різні моделі цього процесу. Один фонд може масштабувати допомогу завдяки мільйонам невеликих внесків, інший працювати переважно за рахунок приватного капіталу, третій реалізовувати багаторічні соціальні програми.
У результаті головне питання благодійності поступово змінюється. Йдеться вже не тільки про те, скільки вдалося зібрати сьогодні, а про те, який результат ця допомога створить завтра. Саме перехід від разової підтримки до системних рішень може стати однією з найважливіших змін української благодійності, яку принесла війна.
